Психологічна та особистісна зрілість дитини в конфлікті із законом* як критерій розуміння характеру і значення вчинюваних дій

Законодавство встановлює вік, із якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, спираючись на припущення про досягнення нею рівня психічного розвитку, необхідного для усвідомлення характеру власних дій та їхніх наслідків. Водночас дослідження у сфері психології розвитку, нейропсихології та кримінальної психології свідчать, що хронологічний вік сам по собі не дає змоги повною мірою оцінити здатність дитини розуміти значення власної поведінки, передбачати її наслідки та керувати своїми діями.

Тому в кримінальному провадженні поряд із встановленням віку дитини важливо з’ясувати, якою мірою вона могла усвідомлювати значення власних дій, передбачати їхні наслідки та контролювати свою поведінку в конкретній ситуації. Для цього необхідно враховувати рівень її психологічної та особистісної зрілості, що охоплює інтелектуальний розвиток, сформованість ціннісних орієнтацій, здатність до емоційно-вольової регуляції, відповідального й самостійного ухвалення рішень та оцінювання їхніх можливих наслідків.

Психологічна зрілість – системне психічне утворення, яке відображає ступінь сформованості самосвідомості, критичного мислення, довільної поведінки, здатності до самоконтролю й усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків власних дій, що забезпечує розуміння соціального та правового значення власної поведінки, її можливих наслідків для себе й інших людей.

Важливим є те, що наявність формального інтелектуального розуміння події ще не означає психологічної здатності дитини повною мірою усвідомлювати довгострокові наслідки власних дій, чинити опір зовнішньому впливу або приймати автономні / незалежні рішення в стресових умовах.

Структурні компоненти психологічної зрілості

    Когнітивна зрілість пов’язана з розвитком пам'яті, уваги, мислення, здатності: аналізувати ситуацію, прогнозувати наслідки, розуміти причинно-наслідкові зв’язки, оцінювати ризики, усвідомлювати правове значення власних дій тощо.

14-річний підліток погодився взяти участь у «жартівливому» підпалі покинутої будівлі, щоб разом із друзями зняти відео. Під час допиту він пояснював, що «не думав про те, що вогонь так швидко розгориться і пошириться», і був переконаний, що «нічого серйозного не станеться».
У цьому випадку хлопець формально розумів характер вчинюваної дії, проте його когнітивна зрілість була недостатньою для повноцінного прогнозування масштабу наслідків та усвідомлення потенційної небезпеки.

    Емоційно-вольова зрілість відображає здатність контролювати імпульси; стійкість до емоційного тиску; саморегуляцію; здатність стримувати афективні реакції; уміння ухвалювати рішення і не лише під впливом емоцій. У дітей ця сфера часто недостатньо сформована через незавершений розвиток префронтальної кори головного мозку.

16-річний хлопець завдав тілесних ушкоджень однолітку після словесного конфлікту в присутності компанії друзів. Під час відібрання пояснень він повідомив, що «не зміг стриматися» та діяв «на емоціях».

Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється в переважанні афективних реакцій над раціональним контролем поведінки, що є типовим для раннього юнацького віку через незавершений розвиток механізмів саморегуляції.

    Соціальна та поведінкова зрілість охоплює здатність орієнтуватись у соціальних нормах; розуміння ролей і відповідальності; здатність до автономності й до вміння дотримуватись правил; критичність до впливу однолітків; саморегуляцію в конфліктних ситуаціях; здатність протидіяти зовнішньому тиску та реалізовувати контроль поведінки на практиці, співвідносити свої дії із соціальними й правовими нормами. Для кримінального процесу це особливо важливо при оцінюванні групових правопорушень (організовані злочинні групи серед дітей), аспекту впливу найближчого оточення.

14-річна дівчинка брала участь у крадіжці в торговельно-розважальному центрі разом із групою старших підлітків. Під час допиту вона зазначила, що «не хотіла виглядати слабачкою» і боялася бути «виключеною» з компанії.

Соціальна незрілість неповнолітніх може проявлятись у домінуванні потреби соціального прийняття над критичною оцінкою власної поведінки та правових наслідків.

    Усвідомлення соціальних норм і відповідальності пов’язане зі сформованістю уявлень про прийнятну та неприйнятну поведінку, розвитком емпатії, здатності усвідомлювати наслідки власних дій для інших людей, оцінювати свою поведінку з погляду соціальних норм, а не лише можливого покарання. На думку Л. Кольберга, доцільним є структурування морального розвитку на такі рівні:
    ● доконвенціональний (передумовний, або доморальний): від народження до 9-11 років. Моральні судження базуються на уникненні покарання або отриманні вигоди. Стадія 1 (орієнтація на покарання): правил дотримуються, щоб уникнути покарання. Поведінка оцінюється за її наслідками. Стадія 2 (орієнтація на винагороду): вчинки здійснюються для задоволення власних потреб. Розуміється принцип «ти - мені, я - тобі»;● конвенціональний (умовний, прагматичний): підлітки та більшість дорослих. Людина орієнтується на соціальні норми, традиції та схвалення оточення. Стадія 3 (орієнтація на «хорошого хлопчика / дівчинку»): вчинки оцінюються за намірами. Важливо бути «хорошим», підтримувати довірливі стосунки й уникати осуду. Стадія 4 (орієнтація на закон і порядок): розуміння важливості закону, авторитету та обов’язку для підтримки порядку в суспільстві;● постконвенціональний (автономний) рівень: меншість дорослих, зазвичай після 20-25 років. Мораль базується на абстрактних універсальних принципах і власних цінностях, які вищі за закон. Стадія 5 (орієнтація на суспільний договір): розуміння, що правила і закони існують для загального блага, але можуть змінюватись. Визнання прав інших людей. Стадія 6 (орієнтація на універсальні етичні принципи): дії визначаються власними совістю й етичними принципами (наприклад, справедливість, рівність, повага до людського життя).     У контексті кримінального провадження ця теорія допомагає зрозуміти особливості розвитку суджень дитини про правила, відповідальність і наслідки поведінки, однак не може використовуватися як самостійний критерій оцінювання її здатності усвідомлювати значення власних дій або керувати ними.

15-річний хлопець після спричинення тілесних ушкоджень однолітку під час конфлікту в подальшому пояснював, що «нічого серйозного не сталося», оскільки потерпілий «сам спровокував ситуацію». Під час спілкування він переважно висловлював занепокоєння можливим покаранням для себе та переймався тим, що батьки позбавлять його коштів, при цьому не проявляв переживань щодо фізичного й емоційного стану потерпілого.

Таке ставлення може свідчити про труднощі з усвідомленням наслідків власної поведінки для інших людей, прийняттям відповідальності та оцінюванням власних дій з погляду соціальних норм, а не лише можливих санкцій.

    Ціннісно-мотиваційна складова відображає систему мотивів, життєвих орієнтирів і внутрішніх переконань неповнолітнього. Саме ця сфера часто пояснює, чому дитина обирає ризиковану або протиправну поведінку за умови формального розуміння її наслідків.

Під час допиту 14-річній дівчині, яка брала участь у систематичному цькуванні однокласниці, було дуже складно пояснити, чому така поведінка є неприйнятною. Вона описувала ситуацію як «звичайний жарт, щоб посміятися», та оцінювала власні дії переважно крізь призму розваги, а не з позиції переживань тієї дівчини, яка постраждала.

В описаному випадку мова йде про недостатню сформованість ціннісних орієнтирів та емпатійного розуміння наслідків власної поведінки щодо інших людей.

Отже, рівень психологічної зрілості дитини впливає на її здатність усвідомлювати суспільне значення власних дій, передбачати їхні можливі наслідки та регулювати свою поведінку відповідно до соціальних і правових норм. 

Особистісна зрілість – це багатоскладовий психологічний конструкт і разом із тим - процес, який характеризує людину з погляду її емоційного, когнітивного та соціального розвитку, сформованості особистісних цінностей і відповідальності. З погляду нейропсихології особистісна зрілість формується поступово та залежить не лише від віку, а й від соціального середовища, стилю виховання, типу прив’язаності, мислення, цінностей, життєвого досвіду.

Компоненти, які визначають ознаки особистісно зрілої людини

    Здорова емоційність як здатність розуміти, приймати, виражати та, за потреби, регулювати свої емоції таким чином, щоб взаємодіяти і з собою, і з іншими людьми конструктивним способом. Важливо не блокувати емоції, а вміти переживати їх - і позитивні, і негативні, - зберігаючи психологічну рівновагу.

Неповнолітній 15 років став учасником бійки біля торговельного центру після словесного конфлікту з однолітками. Під час допиту пояснював свої дії фразами: «Я навіть не думав», «Мене просто переклинило», «Я не хотів так сильно вдарити».

Психологічний аналіз ситуації показав, що підліток мав труднощі з емоційною регуляцією, низьку стресостійкість і виражену імпульсивність. Попри загальне розуміння заборони насильства, інтенсивне емоційне збудження могло ускладнювати прогнозування наслідків власних дій та контроль поведінки.
  
Такий випадок демонструє, що недостатня сформованість здорової емоційності може суттєво впливати на здатність неповнолітнього контролювати поведінку в криміногенній ситуації.

    Розвинуті цінності особистості – це властивість, яка проявляється в дотриманні принципів правди, добра та прозорості у вчинках і висловлюваннях. Цінності – це система переконань і поведінки, що вважаються суспільно прийнятними та добрими. Відмова від обману, зокрема перед самим собою, сприяє відчуттю легкості та психологічного здоров’я, що є ознакою зрілої особистості. Цінності характеризуються високим рівнем етичних принципів і норм, якими людина керується і в повсякденному житті, і в складних ситуаціях. Сюди також включено відповідальність, яка полягає в усвідомленні того, що дії та слова людини мають свій вплив на власне життя та життя інших людей.

16-річний юнак разом із друзями взяв участь у крадіжці товарів із магазину. Під час розмови він не висловлював усвідомлення шкоди для потерпілої сторони, натомість акцентував: «Усі так робили», «Це був просто жарт», «Ніхто ж не постраждав».

Основним мотивом участі стало прагнення підтримати групу й уникнути висміювання. У цьому випадку спостерігається недостатня сформованість внутрішніх ціннісних орієнтирів, коли оцінка поведінки залежить переважно від реакції однолітків, а не від усвідомлення етичних наслідків власних дій.

    Самосвідомість та автономія – розуміння власних сильних і слабких сторін, а також своїх думок, поведінки й емоційних реакцій. Незалежність від думки інших, водночас здатність враховувати позицію іншого дають змогу бути соціально адекватною особистістю, яка не обмежує себе усталеними уявленнями та відкриває шляхи до нових ідей і змін. Здатність відчувати себе безпечно та комфортно в самотності є також важливим аспектом психологічної зрілості.

14-річний хлопець виконував роль «спостерігача» під час незаконного проникнення старших підлітків до приватного приміщення. У поясненнях зазначав, що «не міг відмовити», оскільки боявся втратити авторитет у компанії.
Кейс ілюструє, що хлопець може розуміти протиправний характер дій, однак відчувати труднощі із самостійним ухваленням рішень і протидією груповому тиску. Прагнення зберегти авторитет серед однолітків та страх втратити належність до групи можуть впливати на здатність дитини діяти відповідно до власних переконань, навіть за умови усвідомлення можливих негативних наслідків.

    Позитивна соціальність – це така взаємодія з іншими людьми, яка сприяє їх гармонійному співіснуванню і розуміється як доброзичливий та етичний контакт. Ця концепція включає кілька важливих компонентів: комунікативність - здатність встановлювати та підтримувати соціальні зв’язки; альтруїзм - безкорисну допомогу іншим; толерантність - повагу до відмінностей і терпимість до недоліків; партнерство та готовність до співпраці; повагу до соціальних цінностей; емпатію - здатність розуміти та співпереживати іншим. В умовах позитивної соціальності формуються глибокі та значущі міжособистісні стосунки.

15-річна дівчина стала учасницею конфлікту в громадському транспорті, під час якого група підлітків почала принижувати та штовхати молодшого школяра. Сама неповнолітня безпосередньо не ініціювала агресію, однак підтримувала дії інших сміхом, знімала подію на телефон і не намагалась припинити ситуацію. Пояснюючи свою поведінку, вона зазначила: «Я не хотіла бути проти всіх» та «Усі так реагували».
Цей випадок демонструє недостатню сформованість позитивної соціальності, зокрема низький рівень соціальної відповідальності, емпатії та здатності до конструктивної взаємодії з оточенням. Для дівчини виявилось важливішим зберегти належність до групи, ніж оцінити наслідки ситуації та можливу шкоду для іншої дитини.

    Самосприйняття – це почуття безпеки, розуміння та прийняття себе, що містить кілька компонентів, таких як самоприйняття і повага до себе, турбота про власні потреби, підтримка фізичного й емоційного стану, розвиток внутрішньої гармонії та самооцінки. Людина приймає свої переваги і недоліки, дозволяючи собі бути різною. Самовдосконалення - це прагнення розширювати й розвивати свої навички, індивідуальні якості та прагнути до змін на краще.

16-річний підліток був залучений до кримінального провадження, пов’язаного з незаконним збутом наркотичних речовин через соціальні мережі та месенджери. За матеріалами справи, неповнолітній виконував функції так званого кур’єра: отримував пакунки, здійснював їх фасування та передавав координати місць схову покупцям. У своїх поясненнях підліток зазначав, що погодився на таку діяльність через можливість «швидко заробити», «мати авторитет серед знайомих» і «відчути себе успішним». Водночас він неодноразово висловлював переконання, що «нормального майбутнього все одно не буде» та що «іншими способами досягти чогось неможливо».
Цей випадок ілюструє, що значущим мотивом участі в протиправній діяльності стало прагнення до соціального визнання, матеріальних атрибутів успішності та відчуття власної значущості. Попри усвідомлення формальної незаконності окремих дій підліток не демонстрував повного розуміння рівня кримінальної відповідальності, можливих довгострокових наслідків і власної вразливості до використання з боку дорослих організаторів.
  
Представникам слідства під час роботи з неповнолітніми варто розуміти, що недостатньо сформоване позитивне ставлення до себе, відсутність стабільного відчуття власної цінності та внутрішньої психологічної опори можуть підвищувати ризик залучення неповнолітніх до криміногенної діяльності. Для таких підлітків зовнішнє схвалення, фінансові символи статусу та належність до значущої групи нерідко набувають більшої ваги, ніж усвідомлення правових і соціальних наслідків власної поведінки.

    Мудрість та інтелектуальність – здатність бачити зв’язки між подіями та явищами, розуміючи їхні варіативні причини й наслідки, адекватність логічних зв’язків і справедливість у прийнятті рішень або оцінюванні ситуацій, розуміння життєвих істин і вміння використовувати їх на практиці. Важливою здатністю є вміння визнавати свої помилки та сприймати їх як можливість для розвитку.

17-річний юнак погодився оформити на себе банківську картку для «легкого заробітку», не усвідомлюючи, що вона використовуватиметься в шахрайських схемах.  
Цей приклад демонструє, що на момент подій хлопець розумів окремі дії, однак не міг повною мірою оцінити правові наслідки, механізм злочинної діяльності та власну відповідальність у ній, оскільки навіть за достатнього загального інтелекту неповнолітній може мати незріле критичне мислення, обмежену здатність до прогнозування наслідків і недостатню життєву компетентність у складних соціальних ситуаціях.

Порівняльна характеристика психологічної та особистісної зрілості неповнолітнього

Загальна характеристика

Психологічна зрілість

Відображає рівень розвитку психічних процесів і здатність особи усвідомлювати, контролювати та регулювати власну поведінку.

Особистісна зрілість

Характеризує сформованість системи особистісних цінностей, автономності, самосвідомості та соціальної відповідальності.

Основний акцент / фокус уваги

Психологічна зрілість

Когнітивні, емоційно-вольові та регуляторні процеси.

Особистісна зрілість

Ціннісна та соціальна сформованість особистості.

Ключове питання

Психологічна зрілість

Чи здатна дитина розуміти і контролювати свої дії?

Особистісна зрілість

Якими внутрішніми переконаннями, цінностями та мотивами керується дитина?

Основні компоненти

Психологічна зрілість

Когнітивний розвиток, емоційна регуляція, самоконтроль, прогнозування наслідків, критичність мислення.

Особистісна зрілість

Самосвідомість, автономія, емпатія, система цінностей, соціальна відповідальність.

Зв’язок із поведінкою

Психологічна зрілість

Визначає здатність оцінювати ситуацію та регулювати поведінку.

Особистісна зрілість

Визначає спрямованість поведінки та характер особистісного вибору.

Особливості в підлітковому віці

Психологічна зрілість

Може бути нерівномірною через незавершене дозрівання мозкових структур, відповідальних за контроль імпульсів і прогнозування наслідків.

Особистісна зрілість

Часто перебуває на етапі активного формування під впливом сім’ї, однолітків і соціального середовища.

Значення в кримінальному провадженні

Психологічна зрілість

Дає можливість оцінити, чи міг неповнолітній усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Особистісна зрілість

Допомагає зрозуміти особливості ціннісних орієнтирів, соціальної відповідальності та здатності до самостійного ухвалення рішень.

Ризики недостатньої сформованості

Психологічна зрілість

Імпульсивність, нездатність прогнозувати наслідки своїх дій, емоційна нестійкість.

Особистісна зрілість

Підвищена залежність від групового впливу, нестійкість особистісних орієнтирів, труднощі з усвідомленням наслідків власної поведінки для інших людей.

Психологічна та особистісна зрілість є взаємопов’язаними, однак не тотожними категоріями.

Психологічна зрілість більшою мірою відображає рівень розвитку психічних функцій, здатність до саморегуляції, прогнозування і контролю поведінки. Натомість особистісна зрілість характеризує сформованість особистісних цінностей, соціальної відповідальності, автономності та внутрішніх переконань особи. У контексті кримінального провадження це має принципове значення, оскільки навіть за достатнього рівня інтелектуального розвитку дитина може відчувати труднощі із самостійним ухваленням рішень, протидією груповому впливу та усвідомленням соціальних наслідків власної поведінки. Говорити про психологічну й особистісну зрілість без урахування вікових та індивідуальних особливостей не є доречним, оскільки зрілість не формується одночасно з досягненням певного календарного віку. З наукової точки зору, мозок підлітка перебуває в стані активного структурного та функціонального розвитку, що безпосередньо впливає на здатність усвідомлювати наслідки власних дій, контролювати поведінку й ухвалювати виважені рішення. Одним із ключових положень сучасної нейропсихології є те, що різні системи мозку дозрівають нерівномірно. Найпізніше дозріває префронтальна кора – ділянка, яка відповідає за: планування, прогнозування наслідків, контроль імпульсів, критичне мислення, саморегуляцію, оцінку ризиків, ухвалення рішень. Функціональна зрілість префронтальної кори продовжує формуватись приблизно до 22-25 років, її розвиток дуже важливий для складної поведінкової діяльності, оскільки ця ділянка відповідає за виконавчі функції мозку. Це не означає, що дитина не розуміє своїх дій, однак її здатність до прогнозування наслідків і поведінкового контролю може бути менш стабільною порівняно з дорослими. Діти можуть розуміти правила на інтелектуальному рівні, але не завжди бути здатними стабільно керувати поведінкою в емоційно напружених або соціально значущих ситуаціях. Так, у підлітковому віці більш активно функціонують структури лімбічної системи, зокрема ті, що пов’язані з: емоціями, винагородою, пошуком новизни, чутливістю до схвалення, ризиком. Через це поведінка дітей часто є більш емоційно зумовленою, ситуативною, залежною від групового впливу, орієнтованою на негайний результат. Тобто система емоційного реагування активується швидше, ніж механізми когнітивного контролю. Дослідники розрізняють «гаряче» та «холодне» пізнання. «Гаряче» пізнання характеризує процес ухвалення рішень в умовах емоційного збудження, соціального тиску або очікування винагороди. У таких ситуаціях на поведінку підлітків можуть впливати страх бути відкинутим однолітками, прагнення отримати схвалення, бажання продемонструвати сміливість або відчуття привабливості ризику. Натомість «холодне» пізнання відбувається в умовах відносного емоційного спокою, коли людина має можливість обміркувати ситуацію, порівняти альтернативи та оцінити можливі наслідки. Саме тому дитина може демонструвати достатнє розуміння ризиків під час спокійного обговорення, але ухвалювати менш виважені рішення в реальних ситуаціях, пов’язаних із сильними емоціями або впливом однолітків. Це пояснюється особливостями взаємодії систем емоційного реагування та когнітивного контролю, розвиток яких у підлітковому віці ще триває. Слід звернути увагу на один із ключових показників психологічної та особистісної зрілості неповнолітнього, особливо в контексті кримінального провадження, – саморегуляцію, яка забезпечує здатність дитини не лише розуміти певні норми чи заборони, а й контролювати власну поведінку відповідно до них. Саморегулювання / саморегуляція – це система внутрішніх психічних механізмів, що забезпечують усвідомлений контроль поведінки, емоційних реакцій і діяльності особи, а також здатність співвідносити власні дії із соціальними та правовими нормами, враховуючи їх можливі наслідки. З погляду нейропсихології саморегуляція розглядається як функція виконавчого контролю, пов’язана з роботою префронтальної кори головного мозку, що забезпечує планування, контроль імпульсів, оцінку ризиків, поведінкову регуляцію та прогнозування наслідків діяльності. Саморегуляція також передбачає контроль вираження інтенсивних емоцій, контроль імпульсів і відкладене задоволення. У міру того як підлітки досягають дорослого віку з майже зрілим тілом, саморегуляторні частини їхнього мозку все ще дозрівають. Ранній початок статевого дозрівання збільшує вікно вразливості для підлітків, роблячи їх більш схильними до ризиків, які впливають на їхнє здоров’я та розвиток протягом тривалого періоду. Л. Стейнберг вивчав ризиковану поведінку підлітків і те, як на неї впливають їхні однолітки. Він використав гру-симулятор водіння, у якій вивчав, як підлітки вирішують, чи проїжджати на жовте світло, і виявив, що коли підлітки грають самі, вони приймають безпечніші рішення, але в присутності друзів - більш ризиковані. Коли підлітки опиняються в емоційно збудливих ситуаціях, у них із незрілою префронтальною корою в гру вступає активне когнітивне мислення, і ці підлітки більш схильні до ризикованих дій та імпульсивних рішень. Контроль поведінки потребує значної участі когнітивних і виконавчих функцій. Було висловлено припущення, що в цей період підлітків слід не надмірно опікувати, а дозволити їм припускатись помилок, учитись на власному досвіді та практикувати саморегуляцію. Батьки й учителі можуть допомогти хлопцям і дівчатам пройти цей період, слухаючи та пропонуючи підтримку і керівництво / наставництво. Таким чином, підлітковий вік характеризується поєднанням активного емоційного реагування, підвищеної чутливості до впливу однолітків і незавершеності механізмів саморегуляції. Це може впливати на здатність неповнолітнього оцінювати ризики, прогнозувати наслідки власних дій і приймати виважені рішення, особливо в стресових або соціально значущих ситуаціях. У контексті кримінального провадження такі особливості розвитку потребують індивідуального психологічного підходу до оцінки поведінки дитини та її здатності усвідомлювати значення власних дій.

Отже, саме по собі знання дитини, яка перебуває в конфлікті із законом, про забороненість певних дій ще не означає, що вона повною мірою усвідомлює їхні соціальні та правові наслідки. Здатність розуміти значення власної поведінки та керувати нею залежить як від наявних знань, так і від рівня психологічної й особистісної зрілості. Одним із важливих компонентів цієї зрілості є саморегуляція - здатність керувати емоціями, стримувати імпульсивні реакції та узгоджувати свої дії із соціальними й правовими нормами. Якщо механізми саморегуляції ще недостатньо сформовані, дитині може бути складно оцінювати наслідки власних дій та ухвалювати виважені рішення в ситуаціях, що мають правове значення.

* Дитина в конфлікті із законом – дитина, яка підозрюється, обвинувачується або визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення чи визнана такою, яка вчинила адміністративне правопорушення, або дитина, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Список використаних джерел:
1. Лохвицька Л. В. Базові теорії морального розвитку особистості у зарубіжній психології. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 12: Психологічні науки. Випуск 1(46). С. 196–204.
2. Теорія морального розвитку Лоуренса Колберга. URL: https://stud.com.ua/29166/psihologiya/teoriya_moralnogo_rozvitku_lourensa_kolberga (дата звернення: 16.05.2026).
3. Фефелова В. В., Тимошенко Т. С. Психологічна зрілість особистості: теоретичний аналіз та компонентна структура. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Психологія. С. 65-69.
4. M. Arain, M. Haque, L. Johal, P. Mathur, W. Nel, A. Rais, R. Sandhu, S. Sharma. Maturation of the adolescent brain. Neuropsychiatr Dis Treat. 2013 Apr 3;9:449–461. doi: 10.2147/NDT.S39776

Партицька В., Козлова А.